Середино-Будщина – туристична (історична довідка)

СЕРЕДИНОБУДЩИНА

Розташована у північній частині Сумської області. З півночі і сходу Середино-Будський район (центр – місто Середина-Буда) межує з Брянською областю Російської Федерації, на заході – з Чернігівською областю, на півдні – з Ямпільським і Шосткинським районами Сумської області. Його площа – 1 123 кв. км. До району входить місто Середина-Буда, смт Зноб-Новгородське та 67 сіл, що об’єднані в одну міську, одну селищну та 16 сільських рад.

Середина-Буда до 2020 року районний центр. В рамках впровадження децентралізації в Україні, з 2021 року утворено Середино-Будську міську територіальну громаду, до складу якої увійшли населені пункти колишніх Великоберізківської, Жихівської, Кам’янської, Пигарівської, Рожковицької, Ромашківської, Старогутської, Чернацької сільських рад.  

Серединобудщина – це край, де збігаються кордони: геологічний (між Середньоросійською височиною та Придніпровською низовиною); етнічний (між українцями та росіянами); природний (між лісом та лісостепом); державний (між Російською Федерацією та Україною). Прикордоння, як найсуттєвіша риса краю, має визначальний вплив на його історичну долю.

В адміністративно-територіальному поділі краю постійно відбувалися зміни. За часів Київської Русі земля ця належала сіверянам і входила до складу спочатку Чернігівського, а потім Новгород-Сіверського князівства. Монголо-татарська навала припинила процес заселення східної частини району майже на 300 років. Формальне входження, спочатку до складу Великого Литовського князівства, а з 1503 – до Московської держави майже нічого не змінили у цих краях. З 1668 по 1781 Середина-Буда була у складі Новгород-Сіверської сотні Стародубського полку.

Понад 100 років Середина-Буда була селом, а з 2-ої пол. 80-х рр. 18 ст. стала містечком. Після скасування полкового устрою містечко увійшло до складу Новгород-Сіверського намісництва (1782 – 97), потім – Малоросійської губернії (1797 – 1801), з 1802 до 1918 – Чернігівської губернії.

17 листопада 1918 було створено Середино-Будський повіт у складі Російської Федерації. У 1107 1919 землі повертаються Україні, входять у склад Чернігівської губернії (до 1925). Після ліквідації поділу України на губернії (1 серпня 1925) Середина-Буда входить до складу Глухівської (1926 – 29), потім Конотопської (1930 – 32) округи та Чернігівської обл. (1932 – 39).

З 1939 Середина-Буда – районний центр Сумської обл. Заселення земель, що входять до складу сучасного Середино-Будського району, почалося в епоху неоліту, 5 – 3 тис. до н. е. Стоянки людей у ті часи розміщувалися переважно уздовж берега Десни, біля сіл Боровичі, Журавка, Очкино, Нововасилівка. Біля с. Боровичі виявлено 5 неолітичних стоянок, поруч села Очкино – 3 і одна на території села, біля Нововасилівки – 4. Усього в межах району зафіксовано 20 пам’яток археології. До найбільш вивчених можна віднести стоянку епохи неоліту «Мис Очкинський», досліджену археологом М.Воєводським у 1947. За доби бронзи (3 800 – 2 800 років тому), люди почали обживати береги лівих притоків Десни в межах району – річок Свіга та Знобівка. Пам’ятки цього часу знайдені біля сіл: Журавка, Кривоносівка, Стягайлівка. Мешканці тогочасних поселень для виготовлення знарядь праці використовували не тільки камінь, але й метали – мідь та бронзу.

У період 11 – 15 ст. процес заселення східної частини району припинився. Залюднення території відбулося після Люблінської (1569) та Берестейської (1596) уній. Серединобудщина стала одним з напрямків просування польської шляхти, яку, перш за все, приваблювала можливість привласнення ділянок землі та експлуатація лісових багатств краю, на схід. Для того часу характерно різке посилення польської експансії в Україну, бурхливий розвиток європейського ринку, суттєве зростання цін на збіжжя, мед, віск, поташ та інші товари, що можна було виробляти в цих місцях. Особливо вигідним було виробництво поташу з місцевої дешевої сировини (заснування буд). Зацікавленість польської шляхти була реалізована у 1618, коли у селі Деуліно, знесилене в «смутні часи» Московське царство поступається Сіверщиною на користь Речі Посполитої. Після більш ніж столітньої перерви (1503 – 1618) «Деулінське перемир’я» повертає край у лоно європейської течії розвитку історичного процесу. Москва на той час вже майже не контролювала цей регіон. А події пов’язані з повстанням Болотникова та авантюрою Лжедмитрія Першого зароджувалися якраз у цьому краї (Путивль, Новгород-Сіверський). На той час вже існували такі поселення, як Зноба, Порохонь, Ромашков.

До Хмельниччини (1648) зусиллями польської та української шляхти залюднюються землі у межиріччі Свіги і Знобовки. З першоджерел відомо, що очолювали цей процес представники українсько-польського роду магнатів Пясочинських. Одному з них, Новгород-Сіверському старості Олександру Пясочинському, належала значна частина земель району – села Очкине, Порохонь, Мефодівка, Зноба, Ромашків, Хільчичі, інші.

Точна дата заснування міста Середина-Буда невідома. Більшість дослідників пов’язують її з переселенням з Московської держави старообрядців у 2-ій пол. 17 ст. Не заперечуючи ролі старообрядців у перші десятиліття існування Середина-Буди, зазначимо, що існує думка щодо розміщення тут поселення ще до приходу біженців із Московщини.

Вперше під назвою Середина-Буда поселення згадується в Універсалі гетьмана Мазепи (1689), коли він передав її генеральному осавулу Андрію Гамалії .

Назва міста походить від слова «буда». Так в ті часи називали місця будного промислу на яких виробляли поташ. Слово «середина», вірогідніше всього, походить від прізвища власника цих буд. – Середи чи Середина.

За часів Гетьманщини (2-а пол. 17 – 1-а пол. 18 ст.) головним чином було закінчено заселення території району. Після 1648 до цього процесу активно долучився Новгород – Сіверський Спаський монастир на чолі з Лазарем Барановичем. Між покозаченою частиною місцевих селян та ченцями точилася боротьба за землю та козачий статус тих, хто її обробляв. Найбільші придатні земельні ділянки займали посіви жита, вівса та коноплі. Важливою галуззю господарства краю було виробництво поташу та смальчуги. Цей промисел давав великий прибуток. Власник Середина-Буди Андрій Гамалія входив до компанії по виробництву поташу разом зі стародубським війтом Спиридоном Ширяєм та стародубським полковником Михайлом Міклашевським.

За часів Мазепи були засновані гути та рудні. У селі Стара Гута вироблявся посуд, який власники гут Кочубеї вивозили на продаж до Західної Європи. Велике значення набули селянські промисли: виробництво полотен, дерев’яного посуду, мотуззя. Для багатьох селян головним джерелом існування було бондарство, ковальство, ткацтво. У кожному селі було по декілька вітряків. Водяні млини належали найбагатшим землевласникам та купцям. Особливо бурхливо розвивалося ґуральництво.

Прикордонне становище краю сприяло розвитку торгівлі. Поступово місто стає важливим торговим регіональним центром. Раз на рік, 8 вересня, у місті відбувався ярмарок, на який приїздили купці з Глухова, Путивля, Свіси. Зберігалися старі торговельні зв’ язки з Європою. У складі чернацького скарбу кін. 17 ст. (що зберігається нині в Ермітажі, м. Санкт-Петербург, Російська Федерація) були монети з дванадцяти країн Західної Європи. Подібні за складом скарби знайдені також у селах Гутка Ожинка та Люте.

Під час Північної війни, у 1708, через територію району проходила російська армія. Цар Петро I деякий час перебував у Середина-Буді. У селі Очкине знаходили ядра для гармат тих часів. Новгород-Сіверська сотня (до якої входили жителі сіл району) у складі Стародубського козацького полку воювала під знаменом Петра I у Полтавській битві. Дворянин Чернігівської губернії, таємний радник Йосип Степанович Судієнко, який був найбільшим землевласником серединобудщини, пожервував 100 тисяч свого капіталу на увічнення перемоги над шведами. Його коштом споруджено пам’ятник, що вінчав вершину насипу, під яким поховані воїни полеглі у битві під Полтавою. Пам’ятник було відкрито 11 вересня 1895. Після Полтавської битви сім’я Гамаліїв, яка підтримала Мазепу, потрапляє в опалу. Середина-Буда переводиться в розряд рангових сіл. Його жителі сплачували грошові та інші податки. З 1727 доходи з міста йдуть на утримання таємного радника Наумова, а з 1764 – на утримання генерал-губернатора Малоросії графа Румянцева. Окрім вже згаданих історичних осіб, з долею цього краю пов’язане ім’я князя Олексія Меншикова. На поч. 17 ст. він привласнив багато маєтностей, у тому числі і Середина-Буду, але на нетривалий час.

За часів правління Катерини I господарство краю остаточно втрачає свою «прозахідну» орієнтацію. Скарб, знайдений у селі Порохонь, у якому було 1 170 монет 17 ст, а 18 ст. вже повністю складався з російських монет, жодної західноєвропейської.

Маючи в околицях міста обмаль родючої землі, серединобудці головним чином займалися ремеслами та торгівлею. Набуло розвитку винокуріння. У кін. 18 ст. тільки в Середина-Буді було 279 «винокурених» котлів, продукція яких вивозилася переважно у Росію та у південні полки України. «И сей промысел столь для жителей прибыточен, что некоторые из них капиталу своего имеют до 5 000 рублей, и так великий торг имеют вином, что одним жителем отпущено сего году (1781) в разные российские места до 80 тысяч ведер ».

Збільшилася кількість населення. На кін. 18 ст. у Середина-Буді було 8 козацьких та 383 двори рангових селян. Мали місце соціальні заворушення бідноти, зокрема в 1792 році. Мешканці краю брали участь у Вітчизняній війні 1812. Для захисту від наполеонівських військ міська громада направила 109 чоловік, Слобідська волость – 213, Чернецька волость – 229. Всі воїни коштом міської громади були озброєні та забезпечені необхідним.

Цікавим фактом з історії краю є участь у партизанському русі уродженця села Мефодівка (Середино-Будського району) солдата Київського драгунського полку Ярмолая Васильовича Четвертака. У Москві на Бородинському мосту є два пам’ятних знака на яких викарбувані імена героїв Вітчизняної війни 1812: Кутузова, Багратіона, Давидова, Сеславіна і Ярмолая Четвертака.

1912 у селі Мефодівка на сільській церкві була встановлена меморіальна дошка на честь організатора партизанського руху. Під час Великої Вітчизняної війни церква згоріла. Залишки цієї меморіальної дошки зберігаються в Сумському обласному краєзнавчому музеї. У рідному селі Героя у 1966 встановлено обеліск.

У 1853 у Середина-Буді працювали котельний завод, річний прибуток якого складав 100 тис. карбованців, три миловарних заводи, що виробляли 6500 пудів мила на рік, працювало чотири олійних (конопляне масло), шкіряний заводи, декілька крупорушок, млинів та цегелень.

Починаючи з 2-ої пол. 19 ст. на історію міста та регіону впливав єврейський чинник. У Середина-Буді осідає значна частина єврейських поселенців. Пов’язане це було з тим, що тут проходила «межа осілості» та вигідне для розвитку торгівлі з Росією розташування міста.

За планом 1876 містечко Середина-Буда займало площу 449 десятин 660 кв. саженів. У місті нараховувався 771 двір, мешкало 4 944 жителя . Працювали шкіряний завод купця Гончарова, сума виробітку якого складала 7000 карбованців на рік, олійний завод Чемесова, з річним виробництвом продукції на 7500 карбованців. Місцевий підприємець Сосневський започаткував виробництво церковних дзвонів, котре, проте, існувало недовго. Почало швидко розвиватися ковальство та металообробка. Тільки по вулиці Севській працювало сім ковалень. З відкриттям профільного заводу у місті зрола кількість висококваліфікованих котельників. Цей прошарок населення, «калымщики», більш ніж на століття став однією з візиток міста. Не маючи достатньо робочих місць удома, вони виїздили на сезонну роботу до великих промислових центрів, своєрідно репрезентуючи своє місто.

Розвивалося промислове виробництво і в селах. Чернацький купець Щербаков у 1881 збудував олійний завод, що виробляв продукції більш ніж на 9 000 карбованців на рік. У волосному селі Чернацькому на той час проживало більше 3 500 мешканців. Крім цього, у селах Стара Гута, Голубівка, Велика-Берізка були цукрові заводи, у селах Лісне, Берізка, Очкине, Стара Гута – пивоварні, у Журавці, Старій Гуті були маслобійні заводи. А в с. Білоусівка діяла папірня, що виробляла продукції на суму 2 200 карбованців у рік . Але приміщення цих заводів до нашого часу не збереглися. Крім невеликих підприємств майже у кожному селі займалися промислами.

Особливо славилося село Чернацьке, майстри якого виготовляли дерев’ яний посуд, жлукти, вулики, ночви, корита і т. і. Крім цього у Чернацькому був широко розвинений колісний промисел. Скорняжним ремеслом славилися майстри з Середина-Буди. У хуторі Лукашенкове займалися виготовленням канатів, у всіх селах плели лапті, короби, кошики.

Новим поштовхом розвитку краю стало введення в 1895 в дію залізничної колії до Середино-Буди, що поєднала район з Донецько-Криворізьким регіоном, шахти і копальні якого гостро потребували стійок для кріплення гірничої проходки. Почався інтенсивний вивіз лісу. По 30 – 35 вагонів деревини щодня відвантажувалося на залізничній станції Середина-Буда. У рік відвантажувалося більше 2,3 мільйона пудів, тоді як приймала станція вантажів усього 0,4 мільйона пудів на рік.

На поч. 20 ст. збудована ділянка Навля – Конотоп, ширококолійної залізниці Київ – Москва (1905 – 07). Місцева станція була перейменована у станцію Зернове. У 1910 була відкрита господарська вузькоколійка Зернове – Кочубеївка з відгалуженням на Велику Берізку до цукрового заводу Р.Біловського, по якій на лісові склади станції Зерново доставлялися лісоматеріали з дільниць, що розроблялися. Через півстоліття вузькоколійку розібрали і відправили на металобрухт. Добротно насипане полотно дороги збереглося. Будівля залізничного вокзалу поч. 20 ст. зруйнована авіабомбою у 1941. Замість нього збудовано новий вокзал.

При всіх церквах, починаючи з сер. 18 ст. існували школи. Через 100 років, в сер. 19 ст. почали з’являтися початкові навчальні заклади світського характеру. Так, у 1844 в Середина-Буді відкрилося міське парафіяльне училище, в якому у 1897 навчалося 66 хлопчиків та 109 дівчаток. Одночасно, починаючи з 1886, працювало сільське двокласне училище, у якому навчалося 118 хлопчиків та 6 дівчаток. На утримання навчальних закладів та платню вчителям владою міста було виділено 1 260 карбованців на рік. Переважна більшість дітей як у місті, так і в селах, здобувала початкову освіту.

У 1912 в Середина-Буді вперше був відкритий навчальний заклад для здобуття базової середньої освіти (1-2 ступенів) – вище початкове училище. Спеціально для нього було збудоване нове приміщення на Ярмарковій площі, що збереглося до наших часів. А у 1917 цей навчальний заклад отримав статус гімназії, і право надавати своїм вихованцям повну середню освіту. Але після встановлення радянської влади стара система освіти була зруйнована і можливість здобути у місті повну середню освіту поновилася тільки з відкриттям середньої школи у серпні 1934 року (зараз школа № 1).

У роки першої російської буржуазної революції 1905 – 07 місцеві селяни брали участь в розгромі Хутір-Михайлівського рафінадного заводу. Ці події набули міжнародного розголосу. У жовтні 1905 страйкували залізничники станції Зерново. Звістка про повалення самодержавства вцілому була сприйнята схвально, з надією, що зміна влади приведе до покращення життя. У місті відбулися стихійні мітинги. Особливу активність проявляли «люди з рушницями»: військові 7-го артилерійського дивізіону, розквартированого в місті, та місцеві солдати й матроси, які поверталися з фронту під різними приводами. Національний чинник тогочасних подій для місцевого населення був другорядним. Ментальність переважної більшості серединобудців формувалася під домінуючим впливом Росії.

Події у Києві були малозрозумілими, на першому плані в роки революції були питання соціальні. Більшість симпатизувала більшовикам інтуїтивно, з тієї причини, що вони репрезентували нову владу. Велике значення мали обіцянки про «світле майбутнє» та рішучі дії червоних у порівняні з їх противниками. Влітку 1917 у містечку з’ явилися оратори, які закликали людей до боротьби з поміщиками та буржуазією. Була сформована Рада робітничих і солдатських депутатів, яка 8-9 січня 1918 мирним шляхом взяла владу в місті у свої руки. Дума, яка орієнтувалася на тимчасовий уряд у Петрограді, була розпущена. Найбільш активними серед революціонерів були серединобудці Г.Бородулін, А.Шевельов, Д.Гончаров, інші.

Селян краю більш за все хвилювали питання про власність на землю. Сільські сходи Кренидівки, Зноби та Великої Берізки відрядили у столицю ходаків: Ю.Лузгарева, Ф.Старикова і А.Усикова. 17 листопада 1917 у Петрограді з ними розмовляв В.Ленін.

У центрі міста Середина-Буда у 1980 встановлено гранітну стелу з горельєфами ходаків. А.Усиков згодом став активним будівничим радянської влади, організатором першої в районі сільськогосподарської артілі. Його поховано в селі Велика Берізка.

Після укладання в Бресті договорів між УНР і державами австро-німецького блоку, а також відповідного договору радянського уряду Росії з німцями, Серединобудщина потрапляє в «нейтральну» зону. «Нейтральною» ця зона була тільки на папері. В дійсності ж територія району була перетворена більшовиками у своєрідну базу для організації червоного партизанського руху та підготовки збройного нападу на Українську державу, що вийшла з під контролю Росії.

21 квітня 1918 німецькі війська разом з українськими підрозділами вступили до Середина-Буди. Через декілька днів, згідно умов Берестейського договору, вони залишили місто і перебралися до Хутора-Михайлівського. Німецькі та українські війська зайняли також повітовий центр – місто Новгород-Сіверський. Більшовицьке керівництво повіту втекло до Середина-Буди, де об’єдналося з місцевими революціонерами. Тут постійно знаходився російський «заградительный отряд». До міста прибув також уповноважений українського радянського «уряду», який перебував на території Росії, – В. Боженко. Було утворено Середино-Будський військово-революційний комітет (ревком), що взяв на себе всю повноту влади у «нейтральній зоні». До складу ревкому увійшли В.Боженко, С.Ромченко (Звонов), Л.Печенко, М.Салай, Г.Богданов. Очолював ревком спочатку В.Боженко, згодом – С.Ромченко.

На станцію Зерново почали прибувати з Росії потяги зі зброєю, яку переправляли по селам уздовж українського кордону і роздавали всім охочим, хто записувався у більшовицькі загони. З метою організації боєздатних військових формувань на базі населення «нейтральної зони» до Середина-Буди влітку 1918 неодноразово приїздили працювати знані більшовики, члени ВЦВРК (Всеросійського Центрального військово-революційного комітету): С.Косіор, Артем (Ф.Сергєєв), А.Бубнов, В.Затонський, Ю.Коцюбинський. У місті часто бували за завданням ВЦВРК М.Щорс, М.Кропивянський, Т.Черняк, В.Ісакович, інші. Їх зусиллями на території Серединобудщини були сформовані Таращанський та Ніжинський полки, 1-а Українська повстанська дивізія, штаб якої спочатку містився на станції Зерново.

До нашого часу збереглися будинок колишнього повітового ревкому (вулиця Старовокзальна), на якому встановлено меморіальну дошку, а також будинок, у якому містився штаб партизанського загону Миколи Щорса. На станції Зерново про події 1918 нагадує меморіальна стела з написом.

У західній частині району в цей час йшло формування загонів Червоного козацтва, яким займався В.Примаков. У центрі села Хильчичі на місці штабу полку Червоних козаків у 1967 встановлено пам’ятник. У 1919 місцеві більшовики створили більшовицьку партійну організацію, яку очолив Г.Бородулін. Він же був обраний головою міськвиконкому і був делегований на 3-й з’їзд РКП(б) та 3-й Всеукраїнський з’їзд Рад до Харкова.

Політика більшовиків не завжди знаходила підтримку у місцевого населення. У селах Голубівка, Берізка та деяких инших відбувалися селянські заворушення, для придушення яких були викликані загони міліції.

18 грудня 1918 відбулося повстання селян с. Очкине. Повстанці захопили керівників Хильчичського волревкому, і тільки швидкий приїзд в с. Очкине загону червоноармійців із Середина-Буди врятував їхнє життя. Але ці події досліджено недостатньо.

Наступ добровольчої армії генерала Денікіна лише краєм зачепив територію району. Біля села Рожковичі та Ситне є поховання червоноармійців, яких стратили денікінці влітку 1919. Могила червоноармійців, які загинули під час Громадянської війни є також у селі Уралове.

У Середина-Буді з ініціативи місцевого більшовицького керманича Бородуліна було закладено меморіальний сквер «Липки», на східній околиці якого споруджено пам’ятник та покладено меморіальну мармурову плиту на поховання червоноармійців, загиблих у боях з денікінцями.

Перед початком Першої світової війни у Середина-Буді було два десятка невеличких приватних підприємств. За роки революції і громадянської війни більшість з них припинили своє існування. Постійно працювали лише залізничники.

З 1920 починається відродження місцевої промисловості на базі державної форми власності. Першими розпочали роботу олійний завод та млин (в минулому Чемесова); взуттєва майстерня; завод «Заря», на якому виробляли сільськогосподарські знаряддя. Тут було зайнято 208 робітників. У кінці 1925 тут діяли вже два млини з просорушкою, шкірзавод, два цегельні заводи, хлібопекарня, дві невеличкі електростанції потужністю 40 квт кожна та інші підприємства.

Зростало населення Середина-Буди. На кінець 1926 тут мешкало 7257 чоловік і нараховувалось 1513 господарств.

Після колективізації і розкуркулення поступово почали налагоджувати господарську діяльність новостворені сільськогосподарські колективи. У 1931 у селі Чернацьке була створена МТС, яка через п’ ять років мала в строю більше півсотні потужних тракторів, що обробляли колгоспну землю. Однак трагедія голодомору 1932 – 33 не оминула край. За ті роки тільки у с. Чернацькому померло 100 осіб а у с. Порохонь нездатчики хліба виводились комуністами в сад, їх примушували рити для себе ями.

У 1934 на базі заводу «Заря» було створено промартіль, яку очолив талановитий інженер і організатор виробництва С.Подобєдов. За часи його керування невеличке підприємство почало поставляти свою продукцію, котли конструкції Подобєдова, на електростанції Москви. Згодом артіль було перетворено на середино-будське підприємство «Котломосбуд».

У роки другої п’ятирічки створюється артіль «Промоб’єднання», на підприємствах якої шили одяг та взуття, випікали хліб, продукували кондитерські вироби, фруктові води.

У 1934 збудовано два освітніх заклади: двоповерхову середню школу на розі вулиць Комуністична і Радянська (зараз №1 ), та нове приміщення (замість старого) по вулиці Сіверський (зруйновано у роки війни).

У Середина-Буді виросли нові житлові і громадські будинки. Значна частина квартир була радіофікована та електрифікована. Працювало два кінотеатри, один з яких містився у церковній будівлі Пречистинського храму на «Обществєнной» площі.

Районна бібліотека та районний Будинок культури містились у старих, пристосованих до нових функцій, приміщеннях. З 1936 почала працювати терапевтична лікарня. Були відкриті також поліклініка, пологовий будинок, аптека. Склався певний архітектурний ансамбль центральної вулиці міста – Комуністичної (у минулому Троїцької).

У роки Другої світової війни бойові дії на території району велись з 28 серпня по 9 жовтня 1941, з 1 по 16 березня та з 4 по 8 вересня 1943. У бойових діях в серпні-жовтні 1941 брали участь 6-а, 132-а, 143-а, 155-а, 298-а, 307-а стрілецькі, 50-а танкова дивізії та 141-а танкова бригада 13-ї армії Брянського фронту. Друга хвиля бойових дій прокотилася районом у березні 1943 під час прориву-рейду в тил ворога кавалеристів та лижників генерала М.Доватора. Першого березня німці втекли з Середина-Буди. Але через два тижні статус-кво було відновлено. Це «попереднє визволення» призвело до численних жертв серед мирного населення. Третя, остання хвиля бойових дій припала на початок осені 1943. Визволяла Середина-Будський район 65-а армія Центрального фронту генерала П. Батова. 8-го вересня 1943 край було повністю визволено від окупантів. Усього на території району під час бойових дій загинуло та померло від ран у шпиталях понад 3 тис. радянських воїнів та партизанів.

Майже два роки тривала окупація району німецько-фашистськими військами. Були спроби налагодити життя людей в цих умовах, відновлено роботу церкви святого Миколая у місті Середина-Буда та деяких церков по селам. Місцева магістратура відкрила роботу шкіл, які відвідувала незначна кількість учнів і це навчання не було враховано радянською владою після визволення. Замість магазинів працювали базари. Поруч з грошовим обігом процвітав натуральний товарообмін і т. і.

За цей час німці провели у місті акції, повісивши декілька довоєнних радянських активістів на площі біля Будинку культури. В районі Ярмаркової площі відбувся масовий розстріл місцевих євреїв (близько 50 осіб). Пам’ ять про загиблих не увічнено.

Яскравою сторінкою історії краю є партизанська боротьба проти окупантів. Партизанський загін І. Федорова «За Родину!» було сформовано переважно з мешканців Середино-Будського р-ну. У партизанському з’єднані імені Щорса, під командуванням М.Таратути, воювали жителі західної частини краю (на той час Зноб-Новгородський район).

У межах Серединобудщини у лісах формувалися десятки партизанських загонів. Найбільш відомі партизанські загони С.Ковпака та О.Сабурова дислокувалися відповідно в районі сіл Стара Гута та Нововасилівка. На лісовій галявини біля села Стара-Гута, на місці розташування партизанського штабу, нині відновлено землянку С.Ковпака. Насиченість лісу партизанами мала той жахливий наслідок, що німці, з метою відрізати партизанів від місцевого населення і баз поповнення харчами, випалили у 1943 більшу частину населених пунктів району. При цьому були непоодинокі випадки, коли разом з селом спалювали і його мешканців.

За весь період окупації загарбниками було спалено повністю 24 села, частково 29. Про ці жахливі події розповідають пам’ятні знаки, що встановлені при в’ їзді до цих сіл. За час війни район втратив безповоротно 9 357 жителів, що становить більше третини його довоєнної чисельності.

Восени 1943 у селі Уралове деякий час розташовувався штаб 1-го Білоруського фронту під командуванням К.Рокосовського. За мужність і героїзм, проявлений у боротьбі з ворогом, шість уродженців району були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу: Г.Есаулко, Ф.Компанієць, І.Корявко, Г.Рогачевський, А.Титенко, І.Федченко. Майже дев’ять тисяч серединобудців нагороджені орденами та медалями.

У серединобудському краї народилися послідовник Пирогова, хірург-академік 0.Бобров, всесвітньовідомий правозахисник С.Ковальов, доктор філософії, професор Московського університету ім. М.Ломоносова М.Новиков. лікар, академік Петербурзької Академії Наук П.Заболодський-Десятовський, заступник міністра Мінздрава УРСР, багаторічний ректор головного медичного внз України – інституту імені О. Богомольця 1. Алєкєєнко, заступник міністра освіти та постійний представник УРСР в ООН Л.Кизя.

Поштовхом для розвитку Середина-Буди став статус міста та одержання права на самоврядування згідно з «Жалуваною грамотою містам Російської імперії» (1785). У джерелах знаходимо опис міста кін. 18 ст.: «строение домов и лавок нарядное, покрытое «тіосом и дранью», имеют просторную площадь, где приезжие на торг с хлебом и дровами обыватели для продажи останавливаются».

Упродовж двох віків Середина-Буда, за винятком храмів, була суцільно дерев’ яним містом. Великої втрати зазнавали архітектурні споруди внаслідок пожеж. У 1838 вигоріло 150 садиб. Заможні міщани почали зводити цегляні будинки. На поч. 20 ст. їх було 16. Переважна більшість збереглася. У них нині містяться різні установи.

У 1910 в СерединаБуді було 823 будинки, мешкало 6290 чоловік, у тому числі 431 селянин та 5329 міщан. До нашого часу збереглася двоповерхова будівля шкіряного заводу купця Гончарова (вулиця Дачна), частково зберігся олійний завод Чемесова (вулиця Глухівська). Чернацький купець Щербаков окрім того, що власним коштом збудував у селі кам’яний храм, стіни якого збереглися до нашого часу, побудував також олійний завод, рештки якого збереглися. З дерев’яних будівель зберігся будинок міської ратуші (вулиця Карла Лібкнехта), збудований у 1812.

На території сучасного Середино-Будського р-ну були розташовані маєтки великих дворян землевласників: Лук’яненко-Огнянко – у селі Хильчичі; Юркевичів – на хуторі Таборище, панів Юницьких – на хуторі Юхницьких; дворян Шабліовських – на хуторі Шабловських; протопопа Збруцького – у селі Протопопівка (зараз Лісне); дворян Томіловських у Великій Берізці; у селі Стара Гута – комплекс будівель з парком дворян Кочубеїв.

Але найбільш відомим був родинний маєток Судієнків у селі Очкине. Їм належало 11 тисяч кріпаків. На поч. 19 ст. Судієнки збудували руками кріпаків та майстрових панський палац, ставки з островами, оранжереї, сади, парк, пристань, до якої причалювали пароплави з високоповажними гостями з Чернігова та Новгород-Сіверська.

За часи радянської влади всі маєтки були пограбовані та спалені. Вціліла лише садиба Юркевичів. Там була лікарня, яку заснували Юркевичі, та базувався один із загонів червоних козаків. Нині у приміщенні також працює лікарня. Сьогодні ще можливо встановити місце знаходження маєтків та скласти їх приблизний опис. Підмурки та фрагменти стін деяких з них збереглися.

Храмова архітектура краю була представлена головним чином дерев’ яними церквами. Майже у кожному селі до поч. 20 ст. була своя церква. У 1788 збудовано муровану церкву в Зноб-Новгородському, 1796 – у с. Очкине, 1859 – у с. Жихово. Велична споруда храму прикрашала село Кам’янка. У с. Очкине храм Успіня Богоматері було збудовано коштом найзаможнішого землевласника краю Й.Судієнка. На дзвіниці було 11 дзвонів, найбільший – вагою 300 пудів з надписом «сделан колокол в селе Очкино коштом тайного советника Йосифа Степановича Судиенко» . На жаль, всі вони були зруйновані за часів радянської влади.

У 1747 в Середина-Буді освячено Троїцький храм, у 1783 – Богородичний, у 1787 – на ім’я Святого Миколая. Всі три храми мали величні дзвіниці. У 30-х рр. 20 ст. було зруйновано Троїцький храм і всі три дзвіниці. У результаті численних перебудов втратили свій первісний вигляд церкви Різдва Богородиці та Миколаївська.

У Середина-Буді була також синагога. Ця простора двоповерхова споруда збереглася (провулок Глухівський).

На сьогодні місто Середина-Буда склалось як типовий районний центр. Місто забудовано переважно одноповерховими будинками, має хаотичну сітку вулиць. Двоповерхова забудова розташована по вул. Горького, Індустріальній, Юрловській. 5-ти поверхові житлові будинки знаходяться в основному у зоні загальноміського центру. Зона загальноміського центру сформована вздовж бульвару по вул. Комуністичній, від пл. Леніна до вул. Радянської. Тут розмістились основні споруди загальноміського значення: райдержадміністрація, кінотеатр, держбанк, бібліотека, пошта, ресторан, кафе, комбінат побутового обслуговування, магазини та ін.

У південній частині міста склалась комунально-складська і промислова зона (завод СЗМО, цегельний завод, хлібзавод, районна підстанція). Вздовж залізниці розташовані склади і нафтобази. Зелені насадження складають масив «Змирщина», сквери і бульвар по вул. Комуністичній.

У 1993 Київ НДІП містобудування розробив генеральний план розвитку міста за якими передбачається його забудова зі збереженням всіх функціональних зон, що склались історично. План передбачає здійснювати забудову міста у межах міської межі без виходу на сільськогосподарські зони та розв’ язання транспортної проблеми шляхом створення двох транспортних кілець.

Дуже гостро стоїть питання збереження пам’яток архітектури. В дуже поганому стані міська ратуша (1812), церква Різдва Богородиці, одна з небагатьох частково збережених пам’яток 18 ст., церква св. Миколи, також вимагає реставрації.

у районі нараховалось 20 пам’яток археології, 4 пам’ятки архітектури, 62 пам’ятки історії, з них 2 пам’ятки соціальних і національно-визвольних рухів, решта – це пам’ятки воєнної історії, які охоплюють період Другої світової війни. Для увічнення пам’яті загиблих воїнів і партизанів на їх могилах споруджено 39 пам’ятників і обелісків. У Зноб-Новгородському аграрному ліцеї створено музей партизанського з’ єднання генерала О. Сабурова. В селах Стара-Гута, Велика-Берізка, Кам’ янка встановлені пам’ ятні знаки на місці успішно проведених партизанами-ковпаківцями у 1942 бойових операцій. На станції Зерново у Середина-Буді і в селі Нововасилівка споруджено пам’ ятні знаки партизанам-сабурівцям.